Олена Олександрівна ЛЕГОСТАЄВА

заступник директора, начальник відділу юридичного,

кадрового та діловодного забезпечення Державного архіву Дніпропетровської області

 

«УКРАЇНСЬКИЙ МАРТИРОЛОГ» ДОСТУПНИЙ УСІМ

 

Якщо говорити коротко про завдання, які стоять перед архівом, то це: формування національного архівного фонду, приймання документів, їх збереження, розробка науково-довідкового апарату та використання документів у різноманітних формах - видача довідок, підготовка й проведення  виставок, підготовка інформаційних видань і збірників документів.

​

У 2000 році з управління Служби безпеки України Дніпропетровської області нам надійшли на зберігання близько 11,5 тисячі кримінальних справ позасудових органів за 20-50-і роки. Зараз проводиться розробка цих документів для інформаційно-пошукового інтернет-проекту «Український мартиролог ХХ ст.»[1], що містить у собі короткі відомості про осіб, які постраждали в період репресій. Відповідно до закону України про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму, наразі на сайті Державної архівної служби України ця інформація відкрита для всіх бажаючих, до цього вона була доступною тільки родичам.

​

У період широкомасштабної агресії Росії основним пріоритетом архіву є збереження документів і створення страхового фонду на документи національного архівного фонду та довідковий апарат. Державна архівна служба України поставила перед нами завдання - оцифрувати документи. Ми самі виконуємо цю роботу на двох книжкових сканерах, а крім того, уклали договір з американською некомерційною установою Familysearch для оцифрування документів, які стосуються історії сім’ї.

​

Щодо репресованих, то тут маємо 11000 справ, а загальна кількість трохи перевищує 1 мільйон 700 тисяч.  На сьогодні оцифровано ще дуже мало – менше 0,5 відсотка.

​

Слава Богу, наш архів не сильно постраждав від ворожих прильотів. Маємо певний резерв полиць, стелажів, сховищ із розрахунку на те, що можуть евакуювати архіви із Нікопольського, Криворізького районів, які найбільш обстрілюються. Хто ж думав, що таке станеться… Це був шок! Вранці 24 лютого мені почали телефонувати, питати, що коїться, а потім телефон відключився, очевидно, від перенавантаження. Я намагалась розказати правду про те, що тут діється, родичам із Росії. Перший час ми спілкувалися, але зараз не спілкуюся…

 

[1] «Український мартиролог ХХ ст.» – це інформаційно-пошуковий інтернет-проект, що розміщений на офіційному веб-порталі Державної архівної служби України та містить стислу інформацію про жертви репресій 1920-1950-х років: фотопортрет або кілька фотографій (за наявністю), ім’я жертви та коротка характеристика роду занять, дати життя, відомості щодо реабілітації, посилання на архів, де зберігаються архівно-слідчі справи та інші дотичні матеріали. 

​

​

Калерія Володимирівна ПОПОВА 

начальник відділу зберігання, обліку та довідкового апарату

Державного архіву Дніпропетровської області

 

КАЖУТЬ, ЩО У «СПРАВАХ» ЗБЕРІГАЄТЬСЯ НЕ ЛИШЕ ІНФОРМАЦІЯ,

А Й ВАЖКА ЕНЕРГЕТИКА

 

Зараз ви перебуваєте в одному зі сховищ нашого архіву, а таких маємо вісім, на кожному поверсі, крім першого. Тут зберігаються документи національного архівного фонду, є датований 1872-м роком – це найстаріший. До нас і зараз надходять документи – щороку приймаємо їх від органів реєстрації актів цивільного стану, районних адміністрацій та обласної ради, і, не зважаючи на воєнний час, працюємо за графіком.

​

Я закінчила історичний факультет Дніпропетровського національного університету (ДНУ),  працюю тут уже понад 20 років. В останні років п’ятнадцять постійно збільшувалася кількість відвідувачів: чимало людей стали цікавитися своєю генеалогією, чимало виїжджають за кордон і їм потрібна довідка для підтвердження національності. В архіві зберігаються оригінали документів метричних книг, документи синагоги, а також костелу, який тут функціонував. Багато хто звертається по довідки соціально-правового характеру, про виділення земельної ділянки, про надання ордерів на квартиру або просять певні  рішення обласного, районних чи міських виконавчих органів. Хтось сам шукає потрібну інформацію, хтось залишає запит і цю роботу виконують наші співробітники відділу інформації. Працюємо також над створенням виставок, збірників документів. От наприклад, була виставка про геноцид українського народу під час Другої світової війни. І ось недавно – присвячена кримським татарам.

​

Щодо справ з реабілітації репресованих. У нас є фільтраційні справи, зберігаються в іншій будівлі. А тут справи репресованих, є й висновки про реабілітацію.

​

В Державному архіві Дніпропетровської області зберігається фонд управління Служби безпеки України, загалом 138 083 справи. Це опис номер один і опис номер два. У першому - фільтраційні та трофейні справи. У другому - кримінальні справи позасудових органів управління, колишнього управління Служби безпеки, і там 11 441 справа. По них наша співробітниця зараз заповнює мартиролог, на сайті Державної архівної служби України ці відомості щомісяця оновлюються, всі бажаючі можуть ознайомитися або навіть знайти свого родича й дізнатися про нього чимало інформації, бо анкети тоді, як правило, заповнювали ретельно.  От наприклад, де народилася людина, далі -  якщо вона була заарештована в Дніпропетровську, то в якому році переїхала сюди, чим займалася на момент арешту, де жила, склад родини, вік членів родини, за якою статтею була засуджена, який вирок – смерть, концтабори чи вислання, на який строк.

​​

Статистики немає, бо ми ще працюємо над цим проектом, достатньо велика кількість необроблених справ, роботи нам – років на два. Бувають справи на два-три томи, в якійсь справі фігурують одна-дві людини, а, буває, відкриваєш - а в ній список на 50-60 осіб, по кожній особі треба заповнити анкету, оцей мартиролог  - 27 стовпчиків і в кожний занести певну інформацію. Цю роботу виконує Ніна Володимирівна Киструська, головний науковий співробітник архіву. Це велика і дуже копітка пошукова робота. Але надзвичайно важлива  - і для нащадків репресованих, і для наступних поколінь, та й для нас, нині сущих.

​

Вважається, що в архівах, як і в старих замках, мають відбуватися якісь загадкові історії.  Кажуть, що у нас на другому поверсі, ось тут, де ми зараз перебуваємо і де зберігаються фільтраційні справи, інколи чули крики або шурхіт, або наче хтось ходить, або наче двері кігтями шкребе. Вірити чи не вірити - це вже самі вирішуйте. Чують інколи якесь завивання. Що то – вітер чи, може, душі людей? Деякі наші співробітники-старожили вважають, що енергетика зберігається у справі -  негативна, важка енергетика.

​

У нас ще є документи німецької окупаційної влади, яка була на території області, і достатньо велика кількість їх збереглася. Там теж страшні речі: як складалися списки євреїв, яких потім вивозили до Німеччини, як складалися списки людей, в яких треба було конфіскувати майно, кого треба заарештувати.

​

ЯК РЯТУЮТЬ ЗГАСАЮЧІ ТЕКСТИ

 

Усе складено в коробках, коробки закриті, і до деяких з них ми не звертаємося по кілька років, бо на ті документи немає запитів. Але для того, щоб вони зберігалися належним чином, щоб не заводилась пліснява, щоб не склеювалися аркуші, періодично проводимо перевірку наявності фондів і знепилювання документів. Тобто відкриваємо коробки, пилососом проходимо по всіх справах або витягуємо справи з коробок, перевіряємо, чи нема згаслих документів, чи не порушена обкладинка, чи не розсохлися «справи», бо ж вони підклеювалися і підшивалися давно. Складаємо списки фондів, які потребують реставрації, знепилення, відновлення згасаючого тексту. Якщо старі документи часто виносять до читальної зали або для роботи співробітникам і на них потрапляє денне або штучне світло, чорнила можуть вигорати і документи втрачатимуть свою цінність. Тому скануємо сторінки, які мають згасаючий текст, передруковуємо їх і підклеюємо під оригінал, щоб зберегти суть цього документу.

​

У нас не так багато справ, які потребують істотного відновлення, але, думаю, понад півтори тисячі аркушів (не повністю справи, а окремі аркуші в них) потребують заміни або відновлення. Це стосується здебільшого документів довоєнних і дореволюційних фондів. Тому що новіші, 50-60-х років, друкувалися вже на друкарських машинках. Виняток складають протоколи сільських рад, вони велися рукописно. Відновлення потребує саме те, що було написане вручну або надруковане через кальку. Чимало документів у 30-ті роки писали олівцем. Так от, вони краще зберігаються, ніж написані чорнилами,  - менше вигорають.

​

 

Є СПИСКИ Й ТОГО, ЩО ЗАЛИШАЛИ ГОЛОДНІЙ РОДИНІ ПІСЛЯ КОНФІСКАЦІЇ,  - ГАНЧІРКУ, ВІДРО, РЯДНИНУ…

 

Є в нашому архіві і документи, пов’язані з голодомором. Влаштовували виставки, присвячені цій темі, своїми силами укладали збірники. Дуже болісно читати ці свідчення, про «чорні дошки», наприклад. Коли село повністю вимирало від голоду, його заносили на «чорну дошку» -  немає села, воно стерте з лиця землі.

​

Ми працювали на створенням «Книги пам’яті» і презентували том, присвячений нашому регіону. Жахливі свідчення: наприклад, померла вся родина з інтервалом у декілька днів, причиною смерті були пухлина мозку і заворот кишок. Конфіскували худобу, інвентар, зерно - абсолютно все, що мала родина. І навіть є списки не тільки того, що забрали, а й того, що залишили: одну ганчірку, одне відро, одну ряднину і одну лопату. А в родині шестеро дітей…

​

Дуже багато документів дорадянського періоду пропало – їх або знищили, або вивезли, або вони зникли. Коли архів вивозили в евакуацію, поїзди обстрілювали, бомбили… Залишилося, може, відсотків п’ять від тої кількості, яка зберігалася до війни. Уціліли описи документів, які були підготовлені до вивезення, тобто самих документів вже немає, але по описах дослідники можуть уявити, яке у Катеринославській губернії вирувало культурне життя, як розвивалася промисловість.

 

Деякі документи ми згодом знаходили в Київському обласному архіві, деякі були вивезені до Німеччини, і десь там, в архівах Європи, на них натрапляли. Але процедура повернення дуже складна. Ми тільки знаємо, що вони там є.

​

Маємо деякий масив документів окупаційного періоду, німці ж тікали звідси дуже швидко, коли наступала радянська армія, багато чого не встигли знищити. Знаємо, що за часів окупації, хоч як важко людям жилося, працювали кінотеатри, бібліотеки, вищі навчальні заклади, школи, тобто життя тривало.

​

ХЕРСОНЦІ ВИНОСИЛИ НА СОБІ ЦІННІ ДОКУМЕНТИ,

ЩОБ ВОНИ НЕ ДІСТАЛИСЯ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ

 

А зараз нас знищує Росія. У будинок нашої співробітниці вночі влучив «шахед»[1], зруйнував шостий і сьомий поверхи, а вона на п’ятому живе. І в цьому районі нема жодних промислових об’єктів чи залізничної колії, чи якихось складів - звичайний житловий спальний район.

​

І біля нашого архіву неподалік збили «шахеда», уламки летіли на житлові будинки, а вибуховою хвилею у нас повиносило вікна. Але, дякувати Богу, документи не постраждали і коробки цілі. Зараз на вікнах немає штор, а раніше були: масивні, важкі, у два шари - пиловідштовхувальні і сонцезахисні. Оці штори й затримали уламки скла. Частково, завдяки коштам, які виділила адміністрація, і завдяки коштам із нашого спецрахунку ми змогли встановити нові вікна і в кабінетах, і у сховищі. До зими встигли.

​

А зараз переміщаємо фонди, до яких найчастіше звертаємося, з верхніх поверхів, сьомого-восьмого, униз… От якраз вимкнули світло, у нас чи не щодня бувають планові відключення, і якщо хтось застряг у ліфті, то це години на три-чотири...

​

У Дніпрі продовжують працювати луганський архів, який вивіз свої документи, і донецький – теж частину вивезли. Їм виділили площі, дехто з їхніх співробітників переїхали в Дніпро, знімають квартири. Ми спілкуємося, коли виникають робочі питання. Вцілів і Краматорський архів.

​

Знаємо, що коли росіяни зайшли в Херсон, то всіх співробітників архіву вивели з будівлі, натомість туди зайшли військові зі спеціалістами, очевидно, з  істориками, які працювали у сховищах і щось вивозили. Співробітники херсонського архіву виносили під верхнім одягом якісь унікальні або особливо цінні документи, ховали, щоб вони не дісталися росіянам. З’ясувати наразі, скільки і чого вивезено, неможливо. Частина Херсона окупована, частина звільнена. Архів знаходиться на звільненій території, але вона під постійними обстрілами, вікна у будівлі закриті дерев’яними щитами, у сховищах нема світла, тобто вони ліхтариками собі підсвічують, якщо треба знайти якийсь документ, видача довідок обмежена. Але й у таких умовах приймають запити, працюють і навіть готують презентації і виставки, здебільшого онлайн, звичайно. Ніхто не звільнився і нікого не звільнили, тобто штат залишився такий, який був до війни.

​

У Харкові будівля архіву частково зруйнована, але фонди збереглися, їх нікуди не вивозили. Архіви із прифронтових районів  розпорошені: хто куди зміг, туди й вивіз. Це вже після звільнення, я думаю, оприлюднять повну інформацію: хто де працював і що вдалося зберегти.

 

[1] Літак-снаряд (дрон-камікадзе) іранського виробництва, вперше представлений у 2020 році, який летить у нерухому ціль згідно із заданою програмою. Широко використовується під час російського вторгнення в Україну.​​​​

​