СЕРГІЙ: Зараз  робимо Володі декомпресію хребта. За пів дня трішки перевтомилися, навантаження на хребет немалі, тому на інверсійному столі робимо один одному розблокування хребта, допомагаємо розслабити м’язи. У мене теж проблема з хребтом, повисів - і зразу стало легше. Володя ось м'язи балансував.

​

ВОЛОДЯ: Сергій добре працює з тими, у кого грижі…

​

СЕРГІЙ: Так, якраз це при грижі добре допомагає, правильно кажеш. Диски розвантажуються, хребці розсуваються помалу… Цей процес триває від трьох місяців, пів року і більше, залежно від того, на якій стадії грижа.

До речі, це розробка Володі, він для себе цей пристрій змайстрував, у бригаді хлопцям служив, тепер служить тут, на реабілітації. Володя уже звільнений з військової служби.

​

АЛЛА ДМИТРІВНА: Це перший ветеран, який  працює в реабілітаційному закладі. Як кажуть, свій до свого по своє…

​

СЕРГІЙ: А я – масажист. Ось настав час, коли треба попрацювати в реабілітації. Тут, крім масажів, є і голкотерапія, і фізіотерапія, і лікувальна фізкультура, пресотерапія для ніг і для всього тіла. Повний комплекс…  

За день, коли наплив людей, у кожного з нас до 10 чоловік.

​

ВОЛОДЯ: Просто зараз менше беруть на реабілітацію.

​

СЕРГІЙ: Бо велике навантаження,  і, очевидно,  у зв'язку з нестачею коштів…  Дмитрівна каже, що не вистачає коштів, а дуже багато потрібно різних засобів для реабілітації. На сьогодні 4-5 чоловік буває стабільно, а часом і  більше. Чи є перспектива у цих хлопців? Знаєте, я думаю, перспектива є у кожного з нас. Ось місяць тому тут був Андрій Дятішин, теж з ураженням мозку. Позаду понад три роки реабілітації, лікарі сказали, що назавжди він залишиться колясочником. Але він уже ходить! Так, рука не діє, протез на нозі, шкутильгає, розмовляє… Тобто перспектива є у кожного, хоча лікарі давали мало шансів -  снайперська куля півголови йому знесла і в тому місці замість черепа пластина. Серьожа, той, що  крайній лежить, уже розмовляв, зараз, на жаль, у нього ускладнення. Йому теж поставили пластину – у будь-якому разі, він усе розуміє і вже намагається якісь слова сказати.  

​

А ці двоє, Рома і Богдан, поки що у важкому стані, вони ж не оперовані ще - бачите, мозок видно… Але все в Божих руках… Якщо Бог врятував, то, напевно, є шанс. Зрозуміло, що повернення до повноцінного життя не буде,  бо дуже великі травми, але руки й ноги функціонують, голова, точніше, частина голови лишилась, біль відчуває, на дотик реагує, пролежні затягуються. Тобто шанс однозначно є і цим шансом треба скористатися, поки людина живе. Тим паче, батьки зараз Рому підтримують дуже сильно, слава Богу. Таких поранених, як Рома, було шестеро. Зараз троє.  Я прийшов сюди у вересні, тому не про всіх знаю.

​

ВОЛОДЯ: А я влаштувався за об'явою - прочитав, що потрібен масажист. Телефоную, Дмитрівна каже, що уже було кілька дзвінків, але треба познайомитися й поговорити. І тут я обмовився, що до війни займався масажами, тепер ось прийшов з війни… «Так ти військовий! Тоді без питань», - перебила вона мене. Я не був поранений, а демобілізувався, бо у дружини онкологію виявили. Ми відмовилися від операції, вирішили пройти «хімію». Зараз їй набагато краще…

​

СЕРГІЙ: Результати є, хлопці одужують. Дуже прикро, коли вони йдуть знову туди, не до кінця пройшовши реабілітацію. Був недавно у нас Олександр, не повністю реабілітувався, ще рука не зовсім діяла, але він змушений був повернутися в стрій, і ось прийшла звістка, що його не стало. Дуже несподівано… І для нас це не розказати, як важко, бо стільки вкладаємо в кожного, стараємося максимально відновити можливість рухатися, спілкуватися, і раптом все летить у прірву… Це дуже важкі моменти.

​

ВОЛОДЯ: Питаєте, як я цей пристрій змайстрував. Не те, щоб я його сам спланував – ні, побачив в Інтернеті і виготовив. Я теж страждаю на болі в спині, а це якраз те, що мені потрібно. Він зі мною і на війні був, на передку. І не тільки мені пригодився – побратим розповідав, що прийшли, броники поскидали, повисіли на ньому трохи і вже легше. Там часу на масажі не було…

​

СЕРГІЙ: Цей пристрій простий для використання. Хлопцям подобається -  вирівнюють спини помалу, стають на ноги. Серьожка ще шкутильгає, але я вірю, що все добре буде. Артем любить на ньому повисіти.

А ось такі вертикалізатори ручні - це вже для більш-менш ходячих. Ось візочки, велосипед… Андрюша любив їздити на велосипеді, виставляв собі швидкість. Уже «списали», поки на зв'язку з ним.  А ще шахи, нарди - хлопці залюбки собі роблять реабілітацію розумову, є вправи на моторику.

​

Бігова доріжка чудова, бігають хлопці, особливо взимку, коли не вийдеш на вулицю. Та й влітку, коли спека надворі. Діти теж бігають – до хлопців сім'ями приїжджають. У сусідньому кабінеті є ще пресотерапія на все тіло. Грудний відділ, поперековий відділ, прокачка лімфи… Окремо прес на руки, окремо для ніг.

​

Ось тут, на цих столах, теж робимо масаж, ще голкотерапію, банкотерапію, електрофорез, електростимуляцію, підключаємо електростимуляцію також із голками, дарсонваль, гальванізацію. Для кожного підбираємо індивідуально.

​

Багато хлопців потребують такої реабілітації. Але все залежить від фінансування. Нам теж треба якось виживати, в кожного є сім'ї, в кожного є певні свої проблеми, які треба вирішувати. І хлопцям потрібні кошти, щоб заплатити за ці послуги, за перебування тут. Шукають фонди, які погоджуються оплатити їм реабілітацію. Не всім вистачає на повний курс. Це колосальна проблема, хлопці потребують реабілітації позаріз. Отака у нас тут робота.

​